Свої твори

Vettghern

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:18 | Повідомлення # 1

Гуру

Група: Адміністратори

Повідомлень: 2239

Репутація: 43

Статус: Offline

В цій темі розказуємо,хто що вміє.
Різні вірші,твори,малюнки,що ви самі зробили,все поміщаємо тут. smile

Вітуся

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:21 | Повідомлення # 2

Бувалий

Група: Перевірені

Повідомлень: 414

Репутація: 6

Статус: Offline

Парасолька
…Шалено, намагаючись наздогнати одна одну, падали краплинки дощу.
Кап… кап… кап…
…Тривожний,повний смутку й ледь вловимої,жевріючої на останньому подиху надії блукав погляд.
Кап…кап… кап…

* * *
…Вони познайомились, коли невдоволено щось бурмотів грім і фліртували блискавки.
Дівчина з зеленою парасолькою. Дівчина з зеленими очима. Дівчина із загадковою усмішкою…
Кап… кап… кап…
…На парасольці був червоний, неспокійний, смішний метелик, який, здавалось, весь час намагався випурхнути і злетіти у вись,щоб разом із краплями впасти і зникнути в болоті…
Кап…кап…кап…
…Вони гуляли по калабанях і жували хот – доги.
Кап… кап… кап…
Вміли мовчати.
Кап… кап… кап…
Пройшла гроза. Висохли калабані. Впали останні сльозинки дощу. Зникла дівчинка із зеленою парасолькою і червоним метеликом. Народилось кохання.
Кап… кап… кап…
Він не знав її адресу. Він не знав навіть імені. Навіщо? Вона мала так залишитись у його пам’яті – зеленоока дівчинка із зеленою парасолькою.
Кап… кап… кап…

* * *
…Його погляд тривожно, з ледь помітною надією блукав поверх океану різнобарвних парасольок. Кожної грози він шукав саме ту – зелену з червоним метеликом. Парасольку,що принесла йому кохання.
Кап… кап… кап…
Шукав уже півстоліття. Абсурд?! У любові не існує абсурдів…
Ні. Було життя, він забував її і… З першими краплинками дощу знову і знову у пам’яті, лукаво посміхаючись, поставали знайомі зелені очі…
Кап… кап… кап…
… А надворі щось бурмотів грім і фліртували блискавки…

P.S. Якщо раптом ви гулятимете разом з дощем, прислухайтесь до його плачу. Ось уже багато століть краплинки – сльозинки намагаються попередити: « не прогавте своєї парасольки кохання…»

Кап… кап… кап….

Додано (23.08.2008, 12:20)
---------------------------------------------
Три слова
Три хвилини мовчання
Три години чекання
Три сльозинки на щастя
Три життя сподівання
Три століття вагання
Три молитви прохання
Три усмішки без долі
Три порізи без крові
Три прощення і болі…
Три чистих листка
І три чаші чернеток
Три ріки добра
Три збірки сонеток
Три любові тепла
Три слова…
Це всього три слова…

Додано (23.08.2008, 12:21)
---------------------------------------------
*як добре би було якби ніхто не боявся виглядати смішним чи безглуздим не було б потреби починати розмову далеко - далеко до того моменту коли нарешті наважуєшся сказати основне плетучи для співрозмовника непомітні безліч раз продумані пастки у яких він не одмінно б заплутався і... наче так... ненароком ти таким безтурботним голоском запитаєш найважливіше
легковажно... розрегочешся вдаватимеш байдужість... сама... сама ледь стримуватимеш від нервового биття серце хвилюватимешся і боятимешся почути... те чого не потрібно говорити... у ледь помітній посмішці необачно вирваному з губ слова необережному дотику... ти будеш боятись виглядати смішною і безглуздою ти будеш боятись мнимого приниження і самій тонути у власних припущеннях побудованих на огризках слів...
ти мабуть тільки будучи столітньою бабусею ти зрозумієш шо бути смішною безглуздою приниженою.... не погано... погано не спробувати погано просто налякатись цього і не спробувати не заговорити хоча б раз серйозно про серйозне... спробувати один хоча б один раз стати прямолінійною ... гггг.... очі людини навпроти неодмінно здивуються... і ...це мов наркотик ... ти хотітимеш ще раз і раз це спробувати... із гри це поволі переросте у дещо ... мов стиль життя... жодної
брехні...ти зрозумієш шо тільки будучи чесним завжди з собою ти володітимеш усіма.. це безглуздо) але прямолінійно... а... потім ти одного разу зрозумієш шо є речі в яких дуже і дуже тяжко бути прямолінійним ... навіть з собою... і неодмінно злякаєшся... і озирнувшись не знайдеш нікого хто б зміг прямолінійно тобі відповісти чому... а сама ти тупо боятимешся поговорити з собою начистоту... просто вони будуть боятись виглядати смішними безглуздими чи...
і ви знатимете( як зрештою й завжди) про що хочете поговорити... про що думатимете... і знову почнете із далека... і хоч глибоко в серці фіолетово що там і хто там про те будумають ти будеш чесно виконувати ритуал...

Vettghern

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:22 | Повідомлення # 3

Гуру

Група: Адміністратори

Повідомлень: 2239

Репутація: 43

Статус: Offline

Вітуся,прикольно!!! smile

Vettghern

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:35 | Повідомлення # 4

Гуру

Група: Адміністратори

Повідомлень: 2239

Репутація: 43

Статус: Offline

Смерть душі моєї

Чотири роки забуття,
чотири довгих літ страждання,
морально-розумового гниття,
і від оточуючого світу відлучання.

Мої думки,мої слова -
Це все що в мене залишилось.
Болить нещадно голова
і хочеться щоб серце зупинилось.

У мертвій чорній площині
воно удари вибиває.
Серце живе і не пробачило мені,
я зле вчинив - воно це пам'ятає.

Свою чудову і наївну душу
чотири роки я тримав у клітці золотій,
о вічна пам'ять тій душі -
зчорнілий труп її я більш не рушу.

Вона померла,вже її нема.
Та замість білої вродилась чорна,
чорна душа із темного сукна
зробила моє серце злопоборним.

ТА злопоборець не вичікує,не жде,
він стукає в свідомість мою,також чорну.
Єдиний,хто мене живим тримає і веде
по стежці мойого життя:пустинній,мертвій й також чорній...

Вітуся

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:39 | Повідомлення # 5

Бувалий

Група: Перевірені

Повідомлень: 414

Репутація: 6

Статус: Offline

ріал кльовий вірш... попри те шо надто правдоподібно написано ти ж уже цим не живеш? правда?

Vettghern

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:41 | Повідомлення # 6

Гуру

Група: Адміністратори

Повідомлень: 2239

Репутація: 43

Статус: Offline

майже не живу...

Вітуся

Дата: Субота, 23.08.2008, 12:50 | Повідомлення # 7

Бувалий

Група: Перевірені

Повідомлень: 414

Репутація: 6

Статус: Offline

Метро ( написано 1.5-2 роки тому мені було 14 і ця тема мене дуже хвилювала...)
…Ненавиджу… Ненавиджу людей… Ні, мабуть, просто зневажаю… Чи боюсь? Люди – звірі… Ні… Звірі добрі… Люди мають властивість ламати один одному долі, а потім жалюгідно реготати, стоячи осторонь…
…Мама застерігала мене, розповідаючи жахливі історії про жорстокість сучасних HOMO SAPIENS. Я не вірила. Як так можна?! Ні, не правда… Люди милосердні…
* * *
Іноді мені здається, що я чарівниця. Всемогутня та незвичайна. Жодна невдача не зможе зламати, вбити мене. Адже тепер в одному тілі – дві душі, два сердечка… Одна радість, один біль, одне переживання на двох… Я назву її Софійкою… Велика і маленька Софійки. Буду леліяти, берегти, любити своє маленьке чудо, шматочок мене, який залишиться на землі навіть після моєї смерті. Залишилося ще всього три місяці до найбільшого щастя в моєму житті, три коротких місяці…
* * *
«Маршрутка»… метро… 50 метрів рівненькою, акуратною доріжкою і ось я уже у знайомому кабінеті, розглядаю ніжки та ручки своєї Софійки, прислуховуюся до биття її сердечка… примружую очі від задоволення… Ще одна порція вітамінів, ще декілька краплин крові (раптом у ній за місяць щось змінилося), ще дві – три дивні процедури… І знову 50 метрів доріжки – змійки, метро… Метро…
…Уже неможливо підрахувати скільки разів бажала повернути ту невловиму ( як і, зрештою, інші) Мить – Фатум. Спершу я, щойно ввійшовши в напівпорожній вагон метро ( дивно, адже був час «пік»), побачила вільне місце та направилася до нього. Одна секунда вагання ( поряд, хворобливо хитаючись стояла дівчина, що нагадувала наркоманку ). Та це була лише мить…
Іноді я задумуюсь, що вона була послана мені, як спасіння, та… це була лише мить… Уже в наступний момент я відчула легкий укол у бедро. Немов укус величезного, ненажерливого комара… Комара – вбивці…
Серце відразу відчуло неладне. Відчуло і з шаленою швидкістю передало сигнал мозку. Тривожний сигнал. Я, ( чи не правда, смішне слово? ) підскочила над сидінням. Серце, моє любе сердечко на двох, не помилилось. Маленький шприц ( і як я його не замітила?!! ), маленька крапля крові, маленька надія, що все обійдеться… і дівчина – наркоманка, що вже обережно напрямлялась до виходу…
* * *
… Люди не звірі. Ні… Люди це жахливі потвори… Не вірите?! Загляньте їм у душу. Загляньте, не бійтесь. Ні… Бійтесь. Міцно вхопіться за що – небудь, бо від несподіванки можете знепритомніти…
… Я також потвора. Монстр… В деякі хвилини все моє єство бажає задушити, вбити, знищити ту дівчину – наркоманку ще в утробі її матері…
* * *
…Мені розповідала матуся про людей – монстрів. А я не вірила. Життя не справедливе… Та люди ще більш жорстокі…
…Хворі на СНІД наркомани чи просто нещасні люди, загнані долею у чорну бездну самотності та Смерті, озлоблюються на весь світ, на себе, на людей, що живуть щасливо, безпечно оминувши Сциллу та Харибду сучасної цивілізації. Інфіковані жертви, заручники власної слабкості, горять жагою помсти. Примітивної, неконтрольованої, необґрунтованої помсти…
… Я безліч разів намагалась зрозуміти цих бідолашних, та їхні вчинки, їхні дії сповнені ненависті… Кожної миті я прагнула пояснити собі їхню дику, палаючу помсту. Та щоразу здавалась…
* * *
… Кров… Заражена Смертю, брудом суспільства, стражданнями невинних…
Одна краплина крові… І зламано безліч гілок життя. Смертельно хвора людина наповнена злістю та жагою помсти може здійснити нездійсненне. Уже божевільна, але все ще небезпечна… Як же інакше пояснити те, що інфіковані люди, вколовши себе, безжалісно залишають голки з кров’ю, кров’ю СНІДу, на сидіннях метро?!!!....
* * *
… Та дівчина була однією із них. Із комашок, що заплутались у павутинні павука – СНІДу.
Вона знала, що на вільне місце сяду я, знала, що приречує на Смерть мене і мою ненароджену Софійку… Та просто вийшла…
Вона тільки не знала, що таке дізнатись, що ти хвора, найменше цього очікуючи, чекати ( яке важке, «тягуче» слово Ч-Е-К-А-Т-И) остаточних результатів, плакати по ночах, крізь сльози благаючи Бога, щоб софійка народилась здоровою, адже лікарі переконували, що це можливо.
Не знала, що таке чекати ( знову Ч-Е-К-А-Т-И ) своє маленьке щастя, мріяти про майбутні прогулянки, співати колискову на ніч ще ненародженому чуду – дитятку.
Не знала, що таке, коли твій сонячний, веселий світ вмить руйнується і навколо одні сухі, холодні вітри.
…Мабуть, вона помстилась мені за те, що сама ніколи не стане мамою.
Та все – таки, я – сильніша! Я зможу народити здорове маля. Лікарі переконували мене не народжувати дитини, та я нізащо не відповім світові жорстокістю на жорстокість, вбивством на вбивство. І нехай хтось стане мені на заваді!...
Розділ2
Я дякую ( так, саме дякую ) долі, Богу, життю, за те, що подарували мені чотири щасливі роки разом з моєю крихіткою. Мої тривоги були марні. Софійка народилася абсолютно здоровою і подарувала мені першу усмішку, перший плач, перше слово, перший поцілунок… Я нізащо не проміняла б цей уривок життя на всі наступні роки існування ( звісно, якби вони у мене були ) без Софійки.
Дякую, тобі, доню…
* * *
Найкраща помста – прощення. Люди злі, потворно бридкі, жорстокі… Та я пробачаю їм, дівчині – наркоманці, що була інфікована СНІДом і, мабуть, уже також мертва…
* * *
… А я оберігаю свою Софійку з висоти ангелів. Непомітно слідкую за кожним її кроком. Шматочок мого сердечка залишився на Землі та продовжує жити й цвісти квітами щастя…
* * *
… «Маршрутка», метро, 50 метрів доріжкою – змійкою… Знову доріжка, метро ( ні, на цей раз, просто метро), «маршрутка»…
… Я заслужила своє щастя. Маленька, третя, Софійка ще не знає ціни свого життя. Не знає і, надіюсь, ніколи не дізнається…
…А я буду тихенько любити її з висоти ангелів та жити у частинці своєї, земної, душі…

Додано (23.08.2008, 12:48)
---------------------------------------------
2Vettghern - то дуууже -дуууже добре шо не живеш!

Додано (23.08.2008, 12:50)
---------------------------------------------
“Я (Розмова)”

Я поспішаю…
* Рух завжди назад.
Я поцілую…
* Поцілунком Іуди.
Я буду вірним!
* Твій навіки. Брут.
Я… Мені вірять!
* Як і Кассандрі.
Я закоханий!
* Сучасний Нарцис.
Я довіряю! Мені довіряють!
Я поводир життя!
* Вічний Мойсей.
Я не каюсь
* Ні, не Шевченко.
Я… Добре, залишся!!!
* Я поспішаю…

SiveR

Дата: Вівторок, 26.08.2008, 23:38 | Повідомлення # 8

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 1166

Репутація: 40

Статус: Offline

Я (розмова) оригінально написано happy

Вітуся

Дата: Неділя, 31.08.2008, 10:46 | Повідомлення # 9

Бувалий

Група: Перевірені

Повідомлень: 414

Репутація: 6

Статус: Offline

дякую

Renji

Дата: Четвер, 04.09.2008, 21:26 | Повідомлення # 10

Юзер

Група: Модератори

Повідомлень: 138

Репутація: 7

Статус: Offline

Ось мої малюнки)

Прикріплення: 2209746.jpg (242.8 Kb) · 4797872.jpg (50.6 Kb) · 6119147.jpg (217.3 Kb) · 3595431.jpg (37.4 Kb) · 7046141.jpg (178.5 Kb)

Нет ничего ни хорошего, ни плохого. Все есть как оно есть.
Остальное — наше суждение, которое ничего не стоит.

Повідомлення відредагував Renji - Четвер, 04.09.2008, 21:29

Вітуся

Дата: Четвер, 04.09.2008, 21:29 | Повідомлення # 11

Бувалий

Група: Перевірені

Повідомлень: 414

Репутація: 6

Статус: Offline

шо сам малював?

Додано (04.09.2008, 21:29)
---------------------------------------------
якщо так то дуже кльво)

Renji

Дата: Четвер, 04.09.2008, 21:34 | Повідомлення # 12

Юзер

Група: Модератори

Повідомлень: 138

Репутація: 7

Статус: Offline

Quote (Вітуся)

шо сам малював?

Сам ,в мене ще є малюнки але вони недороблині.

Нет ничего ни хорошего, ни плохого. Все есть как оно есть.
Остальное — наше суждение, которое ничего не стоит.

Vettghern

Дата: Четвер, 04.09.2008, 21:39 | Повідомлення # 13

Гуру

Група: Адміністратори

Повідомлень: 2239

Репутація: 43

Статус: Offline

Круто!!!Я потом мечі виставлю свої на показ,коли найду!!! biggrin

SiveR

Дата: Четвер, 04.09.2008, 22:23 | Повідомлення # 14

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 1166

Репутація: 40

Статус: Offline

Quote (Renji)

Ось мої малюнки)

ОГО! Ну повага тобі!
Я тільки дивлюсь аніме happy

Ну хіба ше мангу мб напишу happy

до малювання я далекий sad

frame

Дата: Вівторок, 09.09.2008, 20:29 | Повідомлення # 15

Johannes Krauser II

Група: Перевірені

Повідомлень: 288

Репутація: 5

Статус: Offline

23-59

День..каких-то двадцать четыре часа,
То же самое ,что на миг закрыл глаза..
Хе..вот уже с листа упала роса,
Вставать друг пора,
Даже если первой пошла не та нога,
Не обижайся на самого себя,
Страх-потеря,
Горе-желанье,
Даже если впереди разочерованье..
С длинного склона горы вольный полёт,
Нет..Нет..А может всё наоборот?
Лучше странные мысли пускай в расход..
И жди снова небесного тела восход..

моё последнее (камнями не бросать)
пишу редко, когда всё выплывает наружу, не писал ничего уже пол года =\

чтобы получить что-то, надо отдать взамен нечто равноценное..